Діти "з особливими потребами" мають вчитися у звичайних школах

Діти "з особливими потребами" мають вчитися у звичайних школах

Інтеграція дітей "з особливими потребами" у звичайні шкільні колективи має допомогти таким дітям швидше адаптуватися в соціумі, але може стати для них справжнім випробуванням

Днями Кабмін України зробив черговий крок на шляху впровадження в країні інклюзивної освіти - а саме затвердив порядок організації цього процесу в загальноосвітніх закладах. Таким чином, тепер є практично все, щоб школярі з вадами фізичного або розумового розвитку, в тому числі й діти-інваліди, навчалися серед своїх однолітків не в спеціальних інтернатах, а в звичайних школах за місцем проживання.

І це ніби як і непогано. По-перше, українська система середньої освіти ще на один крок наближається до світових стандартів: власне, сам документ і було розроблено в рамках виконання Конвенції про права інвалідів та низки інших актів, покликаних покращити життя незвичайних дітей у звичайному суспільстві.

По-друге, в Україні сьогодні і так налічується 129 тисяч дітей з особливими освітніми потребами, які живуть і навчаються нарівні з усіма. Та й сам порядок розроблявся з урахуванням досвіду двох десятків навчальних закладів, що беруть участь у реалізації Всеукраїнської програми з соціальної адаптації та інтеграції дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку шляхом інклюзивної освіти. А значить, ідея працює і потребує продовження.
По-третє, перебування серед своїх однолітків дійсно позитивно впливає на "інклюзивних" дітей: вони швидше розвиваються, краще схоплюють інформацію й взагалі демонструють більш вражаючі результати, ніж навчаючись в школах-інтернатах. Однак у Україні, як завжди, є свої реалії, здатні поставити жирний хрест на будь-який навіть багатообіцяючій ініціативі. І якщо їх не врахувати, то спроба поліпшити життя "особливих" школярів може перетворитися для них буквально на катування.

Справа в тому, що, якщо говорити відверто, наше суспільство не готове приймати з розкритими обіймами тих, хто чимось відрізняється від основної маси. А вже інвалідів мало не відверто списує з рахунків. І дитяче, точніше, підліткове співтовариство - не виняток, оскільки є відображенням усіх позитивних і негативних рис дорослого соціуму.

Багато цих рис гіперболізовано: діти взагалі не здатні пригнічувати неприязні почуття. І те, що викликає в підлітка роздратування, як правило, викликає й агресію. Відповідно, якщо в цю непідготовлену середу "вкинути" таку ж непідготовлену дитину з фізичними або розумовими вадами - результат, взагалі-то, буде прогнозованим.

"Я можу привести приклад дитини з особливими потребами, яка вчилася у звичайній школі, - розповіла корекційний педагог і сімейний психолог Ірина Сухомлинова. - Можу сказати, що оцінки їй, загалом, ставили тільки зважаючи на її стан. А діти до неї ставилися дуже погано. Нехай це була приватна гімназія, і діти були не з простих сімей, але й у звичайних школах, думаю, ситуація може бути аналогічною. Особливо якщо врахувати, що школярі діляться на групи, у них є своя ієрархія, лідери".

За словами Сухомлинової, тут багато чого залежить від педагогів. І навряд чи вчителі зможуть утримувати позитивне ставлення до незвичайних дітей - вони й зі звичайними не завжди можуть впоратися. Та й не всі педагоги самі готові ставитися до таких дітей нормально. "Думаю, що школи будуть шукати будь-які приводи, щоб не брати таких дітей", - вважає психолог.

А приводи такі у шкіл, виходячи з Порядку організації інклюзивної освіти, будуть. Наприклад, у документі йдеться, що "рішення про створення класів з інклюзивною освітою приймається керівником навчального закладу з урахуванням вимог населення та за умови наявності матеріально-технічної та методичної бази, відповідних педагогічних кадрів" і так далі, а "власник закладу виділяє в установленому порядку кошти" для всього цього.

Відповідно, якщо буде бажання знайти причину для того, щоб не відкривати такі класи, - це зробити дуже просто. Мовляв, вчителів немає, умов немає, школа, як у відомому мультфільмі, населена роботами...

Але навіть якщо керівництво шкіл і піде назустріч, то знову виникає вже згадана проблема: перебувати "інклюзивним" учням все одно доведеться не у вакуумі, а в товаристві дітей звичайних.

Між тим, на думку Сухомлинової, соціалізація дітей з особливими потребами у звичайних школах все ж можлива. Особливо, якщо психологів у школах і часу на роботу з проблемними дітьми буде більше. Однак - і це найголовніше - "вводити" особливих дітей в дитячі колективи бажано все-таки не в школах, а набагато раніше. Коли такі учні з'являються в школі, то вони не схожі на інших, що й стає причиною конфлікту.

Якщо ж діти з раннього віку матимуть досвід та навички спілкування з різними однолітками і будуть розуміти, що "несхожі" діти не є "поганими" або "дивними", то ніякої спеціальної адаптації не потрібно. "Якщо правильне ставлення будуть формувати і батьки в сім'ї, і в дитячому садку, то цей процес проходитиме набагато легше і для дітей, і для вихователів, і для педагогів", - вважає експерт. За матеріалами: Комментарии

Мерзляк Математика 6 клас гдз

Виленкин 5 математика

гдз математика 6 Виленкин